|
Закінчуючи тему позитивного виховання, зупинимося на останньому його принципу:
Не погоджуватися – нормально, але пам’ятай, що тато і мама – головні
Потрібно дозволяти дітям говорити «ні», але при цьому важливим є, щоб вони знали, що останнє слово залишається за батьками. Коли діти без страху і капризів можуть вам сказати «ні», це означає, що ви дозволяєте їм вільно виражати свої почуття, бажання і вмієте вести з ними переговори, тим самим виховуючи у дітей почуття власної гідності, силу волі і вміння співпрацювати з іншими.
Великою помилкою є виконування всіх бажань дитини, яка ще не вміє керувати ними, хоч її дуже приємно мати владу. У неї разом із радісним збудженням від того, що вона може керувати, виникає почуття невпевненості у власних силах. Для того, щоб справитися із ситуацією, дитина починає бунтувати, вимагати від інших.
Коли діти капризують, відмовляються співпрацювати, вести переговори, це свідчить про те, що вони вийшли з-під контролю батьків. Тому матері чи батькові необхідно зробити для дитини тайм-аут*. Як правило, тайм-аут триває із розрахунку одна хвилина на рік дитини. Наприклад, якщо дитині чотири роки, то впродовж чотирьох хвилин дитину обмежують у свободі. Саме стільки часу потрібно їй, щоб відчути, що контроль і керівництво належать батькам. Негативні відчуття розсіюються і дитині повертається здорове бажання робити радість батькам і співпрацювати з ними. Саме такі бажання природні дитині.
Дітям, щоб відчувати себе впевнено, потрібно знати, що їх чують, але при цьому завжди усвідомлювати, що головні – не вони. Для збалансування нахилу уступати старшим, необхідно дозволити дитині говорити «ні». Такий супротив допомагає дитині розвинути у собі почуття власного «я».
*Тайм-аут або метод «1-2-3». Наприклад, коли ви хочете заспокоїти дитину, і самому не впасти у злість, то починаєте рахувати до трьох з кілька секундними перервами: «Так, це один». Дитина, чує ваш спокійний, але впевнений тон. Продовжуєте далі: «Це два» і через п’ять секунд: «Це три. У тебе перерив». Якщо це трохи більша дитина, то можна її відправити у іншу кімнату і заборонити бавитися комп’ютером, телефоном, дивитися фільми. Вона може бавитися конструктором, читати, ліпити, малювати, або ж просто подумати.
Після перериву не повертаєтеся до минулої конфліктної ситуації, не пригадуєте дитині її негативної поведінки. Усі разом починаєте віднова.
Виховна праця є важка, але й благородна, бо саме від неї залежить особистісний розвиток вашої дитини, її вклад у будівництво нашого суспільства.
|
